“610 діб я мріяв не вмерти… Миколі 50 років, родом з Волинської області, доброволець. Після бою потрапив в ворожий полон. А потім саме жахливе…”
Пpo цe пoвiдoмляє iнтepнeт видaння “VNSN.ua” з пocилaнням Сергій Риженко.
610 діб я мріяв не вмерти…
Миколі 50 років, родом з Волинської області, доброволець.
Під Червоним Лиманом після бою потрапив в ворожий полон.
А потім саме жахливе.
Побачив своїми очами справжні російські бараки, в яких перебувало до тисячі людей в одному приміщенні.
Камери, де не було ковтка свіжого повітря, де їли стоячи.
Каша, хліб та шматочок оселедця привели до дистрофії, схуд на 35 кг.
І кожного дня страх та думки за трьох діточок, сім’ю та Україну, яку люблю, і дуже хочу далі жити.
16 годин на добу стояли та благали Господа дати можливість повернутись додому.
П’ять російських таборів, подібних до концентраційних, про які читав в книгах, пройшов Микола.
Від довгого стояння наступила атрофія нижніх кінцівок.
Падав на підлогу та одержував гумовою палицею по ребрам.
Страхи, що сім’я, світ та Україна вже ніколи не повернуться.
В ці хвилини дуже хотілося вмерти.
Коли їли стоячи, слухав знущання та нелюдську поведінку зомбованих, жорстоких наглядачів, які примушували вчити огидні російські вірші.
Повернувся.
Признався, що сьогодні вперше посміхнувся, чекаючи родину в лікарні Мечникова, відчуваючи теплі почуття по всьому тілу.
Каже: в кожного своє щастя.
Микола сьогодні дарує свою душу без залишку.
