Нардеп Ігор Луценко: Чому у нас такі проблеми з мобілізацією?

Чому у нас такі проблеми з мобілізацією?

Тому що нею не займається ніхто!

Так, це дивний, але факт. Зараз, коли армія так кричуще потребує поповнення, коли Росія постійно нарощує живу силу своїх полчищ – фактично в нашій державі немає нікого, хто б реально займався політикою залучення людей у військо.

ТЦК – це не державний орган, який має повноваження проводити якусь політику в галузі мобілізації чи рекрутингу. Він, за задумом законотворців, лише виконавець, який обробляє потік мобілізованих і рекрутів. А цей потік якраз має генерувати певнадержавна політика у цій галузі, певний комплекс заходів.

ТЦК працює з результатом «мобілізаційної політики». Але сама ця політика у нас ніким не здійснюється.

Але чомусь так сталося, що всі очікують від ТЦК вирішення проблем з мобілізацією. Армію, котра взагалі-то має займатися питаннями фронту, зробили крайньою у процесі, котрий стосується тилу, організації життя усієї країни.

Уявіть собі: на командному пункті угруповання військ сидить командир, він цілодобово віддає бойові накази — приміром, перекинути артилерію, підрозділи БПЛА на стик двох бригад під Покровськом, куди зараз іде російський наступ. І паралельно він має придумати, яким чином ТЦК  виконати плани по мобілізації, в умовах, коли для мобілізованих немає ні належних заохочень, ні справжніх покарань від ухилення.

Нонсенс? Абсурд?

Ні, це реальність. Прізвище цього командира – Драпатий. Він одночасно командує напрямом на фронті, керує цілим родом військ (сухопутка) і при цьому має займатися забезпеченням Сил оборони України новим особовим складом.

Чи це нормально? Що, більше в державі немає фахівців з державного управління, котрі могли б взяти на себе це питання? Невже, окрім бойових воєначальників Сирського і Драпатого, нікому немає часу зараз цим зайнятися? Треба обов’язково скинути це на тих, хто зараз воює 24 на 7?

Мобілізація – це величезний комплекс заходів, котрий треба провести, і на котрий у армії немає ані повноважень, ані можливостей. Бо вона, знаєте, зараз трохи зайнята.

Приміром, є критична потреба вивчати настрої у суспільстві, робити соціологію, в тому числі глибинну. Чи це завдання Генштабу?

Так само треба рахувати фінансові плани, тому що матеріальне заохочення – важливий фактор рекрутингу. Це можуть зробити Мінфін, Нацбанк, Мінекономіки. Але вони не у складі Генштабу.

Або треба дати різки правоохоронній системі, котра нині самоусунулася від покарання ухилянтів, СЗЧшників і дезертирів – то хіба Генштаб може це зробити?

Або треба застосовувати санкції проти цих категорій – на кшталт арешту майна, тощо – то хіба цим може займатися Генштаб, а не суди з прокуратурою та іншими правоохоронними органами? Суди, прокуратура, ДБР і БЕБ з НАБУ – не підрозділи Генштабу.

Або ще живий приклад – потрібно масово рекрутувати іноземців, є десятки тисяч охочих. Але потрапити в Україну вони не можуть, бо треба специфічне сприяння МЗС. А МЗС не підпорядковується Генштабу.

Треба, щоб хтось більш високий у державі взяв на себе відповідальність, скоординував роботу Кабміну, РНБО, Верховної Ради, десятків державних органів та інституцій. Генштабу тут, при всьому авторитеті, недостатньо.

І тоді, можливо, постануть цікаві, раніше небачені речі. Можливо, виявиться, що країна не так вже й стомилася від війни, що її верхівка і низи ще готові дати належний кадровий ресурс, перекрити не тільки поточні потреби, але й дати змогу тимчасово відпочити тим, хто без перестанку воює вже четвертий рік?