“На Полтавщині попрощалися з бійцем Олександром Ахматгалієвим, який вважався безвісти зниклим. Фото”
У Кременчуці попрощалися з захисником Олександром Ахматгалієвим. Воїн поліг у бою з російськими окупантами на Луганщині, поблизу Макіївки, у травні минулого року.
Майже рік Олександр вважався безвісти зниклим, лише нещодавно його тіло вдалося повернути додому. Про Героя розповіло місцеве видання “Кременчуцький Телеграф”.
У Кременчуці 25 квітня провели в останню путь солдата Олександра Ахматгалієва. Він народився у 27 липня 1979 року у Краснопіллі на Миколаївщині, там же закінчив школу і училище, отримавши одразу дві спеціальності – будівельного столяра та тесляра. Далі ж переїхав на Полтавщину. Останнім місцем роботи чоловіка став Крюківськиймашинобудівний завод, на який він прийшов за два тижні до початку повномасштабного вторгнення і де працював аж до мобілізації.
Там, на Полтавщині, розповідають на Крюківському машинобудівному заводі, Олександр створив родину, там же десять років тому народився його син.
“Такої позитивної, світлої людини, як Сашко, більше не знайдеш. Він був дуже хазяйновитим, умів працювати з деревом, усі поважали його і як першокласного столяра, і як товариського, доброго чоловіка. З ним неможливо було посваритися, він завжди посміхався й постійно розповідав нам про свою родину, якою дуже пишався і робив усе, щоб забезпечити близьким гідне життя”, – згадує про колегу та товариша столяр дільниці з виготовлення меблів та інтер’єру транспорту соціального призначення КПВ Юрій Ремез.
Він також розповів, що незадовго до того, як Олександра мобілізували, він установив удома новий опалювальний котел. Щоб його придбати, працював додатково – “наче боявся не встигнути все полагодити”. А коли отримав повістку, за власний кошт придбав необхідну амуніцію.
До Збройних сил України Олександр доєднався 12 лютого 2024 року. У підготовчому центрі здобув військову професію кулеметника. А всього за три місяці – зник під час бою.
“Вже під час служби чоловік був навідником 1-го відділення спеціального призначення. Воїн загинув 12 травня 2024 року під час оборони України біля Макіївки у Луганській області. Тривалий час Олександр вважався безвісти зниклим, “потім вдалось дістати тіло і по ДНК [встановити] співпадіння з родичами”, розповідає “Лиман” (побратим полеглого воїна. – Ред.)”, – зазначає “Кременчуцький Телеграф”.
Друг Олександра, хрещений батько його сина Сергій розповів журналістам, що полеглий захисник ніколи не відмовляв тим, хто потребував допомоги.
“Був гарною людиною, справжнім патріотом. Пішов захищати Україну від російської навали. Був класним чоловіком, класною людиною, гарним сім’янином був. І завжди допомагав в усіх ситуаціях, перший відкликався на будь-які потреби, які потрібно було”, – зазначив Сергій.
Він додав, що до лав ЗСУ став першим – і Олександр допомагав його родині аж до моменту, коли сам пішов на війну.
Колеги полеглого захисника підкреслюють, що він був людиною “дуже позитивною, дуже доброю, ввічливою, завжди допоможе”.
“Знаєте, є такі люди, як сонечко, можна так сказати. Як то кажуть, моя бабуся казала: “Погані – вони і там не потрібні, а такі йдуть дуже рано”. Тому шкода”, — зазначив один з колег загиблого, Микола.
“Дуже позитивно. Завжди позитивно. З ним було легко спілкуватися. Він гарний сім’янин”, – додав інший колега Олександра, Валерій.
Прощання з воїном відбулося у Свято-Миколаївському соборі. Після панахиди Олександра поховали у меморіальному секторі почесних поховань захисників України на Свіштовському кладовищі Кременчука.
У 44-річного воїна залишились батьки, дружина та син.