“У боях на Запоріжжі загинув захисник з Прикарпаття — йому назавжди залишиться 36. Фото”
У боях за Україну загинув воїн з Прикарпаття Василь Мартиняк. Чоловік вступив до лав Збройних сил України наприкінці серпня минулого року, відтоді був двічі поранений і отримав дві контузії – однак незмінно повертався на фронт, до побратимів.
Ворожий дрон обірвав його життя 11 травня на Запоріжжі, наприкінці цього місяця Василю мало виповнитися 37 років. Трагічну звістку повідомили у Рогатинській міській раді.
“36… У родині з села Руда це число — не просто вік. Це – рубець на пам’яті, який не загоїться ніколи. Саме у 36 блискавка забрала матір, яка побігла рятувати дітей, і не повернулася. Стільки ж років виповнилося її синові Василеві, коли небо обірвало його життя — та цього разу через металевого вбивцю, ворожий дрон. Смерть постукала в двері родини під тією ж цифрою, ніби доля вирішила замкнути страшне коло. Але це не коло. Це — спіраль, що веде вгору, туди, де живуть душі людей, які помирають, щоб інші були у безпеці. Василь Мартиняк — світло, яке погасила війна. Раптово. Трагічно. Безповоротно”, – розповіли у міськраді.
Народився майбутній захисник у селі Руда 31 травня 1988 року. Вже у віці двох років Василь втратив тата: у 1990-му той загинув під колесами трактора. А за кілька років пішла у засвіти й мама на той момент шестирічного хлопчика: її вбила блискавка, коли жінка бігла через поле, щоб врятувати дітей від грози.
Виховували Василя дідусь з бабусею, старша сестра та тітка.
“Їхнє тепло і мовчазна відданість стали для Василя родинним щитом.Наш захисник не мав захмарних мрій, не чекав на дива. Казав просто: “Хочу мати свою копійку”. Тож після закінчення Підгородської школи з юних років працював на підприємствах громади. Потім — подався на заробітки в Польщу. Але серце завжди було вдома. В Україні. У Руді. У Коростишеві на Житомирщині, де став батьком для двох хлопчиків — Іванка та Микити. Цинізм війни в тому, що вона не дає людині вільно обирати свою долю. Часто вирішує сама: чию обірвати, чию зробити сталевою”, – кажуть у громаді.
Наприкінці серпня 2024 року Василь Мартиняк став до лав Збройних сил України. Був сапером у військовій частині А7153. Відтоді двічі був поранений, мав дві контузії – але незмінно повертався на передову.
“Його останній дзвінок до тітки — щемливий, мов передчуття. Розповідав про попереднє важке завдання, про ворожі дрони, що кружляли в небі, про побратимів, які ніколи не повернуться. Тітка просила читати 90-й псалом. А він показував вервицю, молитву солдата і свої обереги — мовляв, без віри та внутрішнього світла тут не вижити.”То війна, тітко. Тут ніхто не може бути впевненим, що завтра настане”, — казав у розмові. Наш земляк усвідомлював: темрява поруч, але … дивився їй у вічі”, – зазначили у Рогатинській міськраді.
Той дзвінок додому став для Василя останнім. Він вирушив на виконання бойового завдання – і 11 травня в околицях села Високе Пологівського району Запорізької області його життя обірвав ворожий дрон.
У вічність Василь Мартиняк пішов 36-річним.
На малій батьківщині воїна, що повернувся на щиті, зустріли 15 травня. На центральній прлощі Рогатина за ним відслужили панахиду, а земляки змогли віддати останню шану Героєві. Далі скорботний кортеж вирушив до його рідного села Руда, де Василя поховали з військовими почестями.
Вічна пам’ять та шана Герою! 💔