Мають знати всі, це те, що не можна викидати. У матері було золото: персні, сережки, великий хрест. Відомий у Броварах лікар Ісаак Фельдман сказав матері:
«У матері було золото: персні, сережки, великий хрест. Відомий у Броварах лікар Ісаак Фельдман сказав матері: «Не бережіть золото. Міняйте на харчі». Мати так і зробила…», — згадувала Олександра Федорівна Федоровська з міста Бровари про своє дитинство, що припало на роки Великого голоду.
…У 1932—1933 роках в українців забирали не лише хліб, а й усе цінне, що було в родинах — прикраси, вишиті сорочки, рушники, хустки. Щоб вижити, люди самі несли їх у торгсіни та обмінювали на харчі. Так совєцька влада позбавляла народ не лише можливості втамувати найголовнішу базову потребу, але й можливості пам’ятати своє коріння та свою культуру.
Традиція прикрашатися сягає у глибину століть. І в Україні до прикрас ставилися з особливим трепетом, їх кількість була маркером соціального статусу та своєрідним капіталом, який жінка носила на собі. Адже коли у родині ставалася біда, саме прикраси часто допомагали врятуватися.
До найбільш популярних жіночих прикрас належить намисто. Найціннішим намистом вважалися коралі («добре намисто», «мудре намисто»). Їх виготовляли з привозного справжнього коралу. Найпоширенішими були різані коралі у вигляді циліндриків, а ще частіше маленьких барилець. Одна низка такого намиста називалася «разок».
Саме такий разок із трагічною історією потрапив до нашого Музею завдяки Софії Пантелеймонівні Куликовській (Жолоб), 1940 р. н. Жінка народилася на Полтавщині, в селі Тарасівка Зіньківського району.
Сім’я пані Софії в 1932—1933 роках вижила завдяки своїм дукачам, сережкам та намисту. Батько ходив міняти прикраси на їжу в інше село, яке знаходилося за 25 кілометрів від Тарасівки, а мати Єлизавета Єфремівна обмінювала сережки та намисто на зерно в охоронця колгоспної комори. Будівля, куди звозили зерно, знаходилася безпосередньо в селі, збіжжя там гнило, але ніхто не мав права його брати, незважаючи на масову смертність від голоду. Мати, щоб вижити, змушена була обміняти в охоронця всі дорогоцінності, залишивши собі тільки одну сережку та разок (смужку) намиста.
Саме ця низочка представлена зараз на виставці «Те, що не можна викидати» — як символ порятунку та людського горя водночас.
Побачити її можна в Залі пам’яті Музею з четверга по неділю з 10:00 до 18:00.