ЗСУ зупинили першу хвилю літніх атак російських військ, чи буде контрнаступ? Військовий експерт Жмайло розповів, чого чекати далі

Літній наступ російської армії в Україні втратив темп. Силам оборони України вдалося збити першу його хвилю, внаслідок чого ворог не досяг значних успіхів.

Противник “видихнувся” насамперед через колосальні втрати особового складу, близько 1300 на добу, й наразі проводить накопичення додаткових сил. Отже, згодом можлива нова хвиля його активності.

Чи можуть Сили оборони скористатися можливістю і піти у контрнаступ? Наразі про стратегічну операцію такого характеру говорити зарано. Проте на тактичному рівні українські захисники використовуватимуть слабкі місця в обороні ворога, а також діятимуть асиметрично на території ворога. Зокрема, йдеться про продовження утримування частини території Курщини, аби стримати російське угруповання “Сєвєр”, відповідальне за наступ на Сумщину та Харківщину.

Таку думку в ексклюзивному інтерв’ю висловив виконавчий директор Українського центру безпеки та співпраці Дмитро Жмайло.

– Позитивні свіжі новини з фронту – Силам оборони вдалося просунутися на півночі Сумщини та поблизу Часового Яру. Раніше главком ЗСУ генерал Сирський говорив, що за можливості українська армія буде проводити контрнаступальні операції, адже неможливо перемогти в обороні. За вашими оцінками, чи можливі у цьому контексті принаймні якісь тактичні успіхи? За яких умов Сили оборони могли б перейти в контрнаступ?

– Поки що зарано говорити про контрнаступальні дії по всій ширині фронту, але однозначно можна констатувати, що першу хвилю цього так званого літнього наступу ворога ми збили. Росіяни постійно кидали своє “м’ясо”, своїх людей. Втрати були до 1300 за добу, і це підтверджували західні розвідки. Але зараз темп впав.

Так, у них є точкові просування. Зокрема, вони рвуться до Костянтинівки. Були просування на Новопавлівському напрямку. Десь вони просунулися в районі Дворічної на північ від Куп’янська. Але серйозних здобутків вони не мали.

Там, де видихаються, вони починають проводити накопичення. На жаль, буде ще хвиля. Росіяни не вичерпалися. І там ми намагаємося проводити контрнаступальні дії.

Як відбулося з Андріївкою? Росіяни зайшли, думали, що закріпилися, розгорнули штаб батальйону. Але прилетіло від ЗСУ, було ліквідовано комбата одного з підрозділів, майора Андрія Ярцева з 30-го мотострілецького полку РФ – прямо там, на своїх же позиціях.

Тому ми будемо точково це робити. Щойно побачимо, що ворог видихнуся, що в нього закінчилося “м’ясо” і він починає перегруповуватись і проводити накопичення, ми будемо бити.

Те, що ми побачили на Сумщині й у Часовому Яру, логічно. Ми й досі контролюємо західну частину Часового Яру, ми зв’язали ворога у міських боях, а в таких боях російська армія не є сильною. Вперше світ побачив це під час штурму Грозного під Новий рік 1999 року. Це саме бачить світ і в Україні. Вони “круті”, але можуть просуватися, тільки якщо у кілька разів переважають нас і тільки у чистих полях, де немає природних перешкод, за якими можна тримати оборону.

– Протяжність лінії фронту дуже велика, понад 1200 кілометрів. Але чи вважаєте ви, що вздовж фронту є найбільш важливі ділянки, де контрнаступ був би більш потрібен сьогодні?

– Звісно, нам потрібно відвоювати всю нашу землю, але ми розуміємо, що наші можливості обмежені. Де насамперед потрібні контрнаступальні дії? Звісно, це північ Сумської області. Це регіон, де в Росії слабо розвинута агентура. Від перших днів повномасштабного вторгнення наш Центр збирав і передавав інформацію через наших людей, друзів, знайомих, волонтерів про пересування російської окупаційної армії. І саме Сумщина була лідером. Цей регіон фактично без регулярних частин української армії зміг зупинити росіян шляхом тероборони. Отже, тут нам треба атакувати передусім.

І хай там як, нам потрібно проводити асиметричні дії. Це не Покровський напрямок, де зібрали 100 тисяч росіян. Ми не проломимо їх у лоба, але можемо постійно перемелювати це “м’ясо”. Врешті-решт вони закінчаться, це не бездонний ресурс.

Але те, що ми робимо, – це удари по РФ. Ідеться про залишки нашого плацдарму на Курщині на кілька десятків кілометрів, удари по трасі Курськ – Льгів – Рильськ, де нещодавно були прильоти, про наше просування в районі Тьоткіного. Внаслідок таких асиметричних дій ми змушуємо ворога розтягувати ці 50-67 тисяч з угруповання “Сєвер” і перешкоджаємо його накопиченню в один кулак. Бо це угруповання відповідальне як за підтримку наступу на півночі Харківщини, так і за підтримку на Сумщині. Йдеться також і про інші точки, де у росіян слабші оборонні можливості.

Не можна сказати, що якась ділянка фронту є пріоритетнішою – де вони будуть сипатися, там і будемо продавлювати. Це оперативно-тактичний рівень. Якщо брати стратегічний напрям зусиль, то це рух на південь, перерізання Криму, аби звідти не йшла логістика ворога, відповідно, увесь південний фас, Чорне море тощо. Тут ми маємо найкращі напрацювання. Передусім наші морські дрони показали свою ефективність. І такими нестандартними кроками ми зможемо досягати успіху.

– Україна вийшла з Оттавської конвенції про заборону застосування протипіхотних мін. Як це рішення може позначитися безпосередньо на полі бою?

– Це рішення знімає останні заборони. Свого часу приєднання до цієї конвенції було жахливим кроком. Починаючи з 2005 року, коли було ратифіковано цю угоду, ми познищували просто мільйони мін. Це і ПФМ-1, і ПФМ-1С – міни типу “пелюстка”.

Вихід із конвенції дає змогу відновлювати наше виробництво протипіхотних мін. Поодинокі зразки вже фіксувалися російськими Z-воєнкорами. Ми відновили виробництво старих радянських мін 1960-х років МОН-50 і МОН -100, які мають можливості дистанційного підриву.

Наприкінці минулого року адміністрація Байдена зняла заборону на постачання Україні протипіхотних мін американського виробництва, які за певний проміжок часу, максимум за 4-5 днів, самознищуються, тобто детонують. Є різні типи мін, зокрема, такі, які можна розставляти через ствольну артилерію, бо вони мають калібр 155 міліметрів. У такому разі артилерія відіграє роль засобу доставки, який накриває мінами певну площу. Також є міни, які відстрілюються з контейнерів, якими так само можна покривати площу.

Чому це важливо? Ми бачимо, що росіяни рідко застосовують техніку. Максимум – мотоцикли чи квадроцикли. На Сумщині взагалі не було нічого важкого, вони перли лише “м’ясом”. Тому найкращий спосіб протистояти ворогу – це полювання на нього за допомогою FPV-дронів. До речі, “Птахи Мадяра” знищували щодоби до 100 піхотинців саме дронами. Далі – це фортифікації, зокрема, колючий дріт, і виділення окремої ролі для наземних роботизованих комплексів. Якщо ворожий мотоцикліст напореться на дріт, це щонайменше його пригальмує, а гальмування – це можливість уразити його FPV-дронами. А також мінування. Через те, що ворог готовий без роздумів класти за одне село 300-400 піхотинців, то мінування на напрямках головних ударів – один із наших пріоритетів.

Причому, ми маємо можливість мінувати дистанційно за допомогою тих самих наземних роботизованих комплексів і великих октокоптерів просто під покровом ночі розставляти пастки й мінні загородження, не говорячи вже про саморобні вибухові пристрої, які робили хлопці. Усе одно все це робилося, тому що сили в нас надто неспівмірні. До речі, октокоптери – це одна із причин стійкості Часового Яру, коли вночі на напрямках основних ударів проводилося все це мінування.