Віталій Портніков: Сім умов Путіна, або Російський план знuщeння України..
Які умови міг президент Російської Федерації Путін пропонувати президенту Сполучених Штатів Трампу під час їхнього саміту в Анкориджі
Щодня з’являються нові й нові ймовірні деталі розмов, які відбулися між президентами Сполучених Штатів і Російської Федерації. Деталі, які базуються, зокрема, на комунікації, яка у президента Сполучених Штатів відбулася із європейськими лідерами та президентом України невдовзі після закінчення зустрічі в Анкориджі, – пише Віталій Портников для Espreso.tv.
Якихось російських підтверджень, ані цієї інформації з західних медіа, ані слів самого Трампа ми не маємо. Тому можна вважати, що деякі важливі моменти можуть бути й фантазіями самого американського президента, не заснованими на його діалозі із російським колегою. І все ж таки, звичайно, це важливі тези, які варто обговорити.
Перша умова президента Російської Федерації — не буде припинення вогню до досягнення всеосяжної угоди про мир. Це фундаментальна умова президента Російської Федерації й вона відрізняється від тієї пропозиції, з якою Дональд Трамп виступив відразу після свого обрання президентом Сполучених Штатів. Він якраз намагався затягнути Путіна у перемовний процес після припинення вогню на російсько-українському фронті.
З цією тезою Трамп виступав практично з першої своєї телефонної розмови з російським очільником. У травні він відмовився від ідеї, що припинення вогню має бути безумовним. І таким чином відкрив дорогу до поновлення імітаційних перемовин у Стамбулі, метою яких якраз і було випрацювати умови щодо можливого припинення вогню на російсько-українському фронті.
Але тепер, як бачимо, Трамп може повністю перейти на позиції Путіна, принаймні його власні слова публічно це підтверджують, коли ми чуємо заяви, що все ж таки всеосяжний мир — краще припинення вогню, яке може у будь-який момент бути перервано. Цікаво, чи усвідомлював це Трамп тоді, коли почав телефонувати Путіну із такою пропозицією і чому він змінив власну позицію.
Друга умова Путіна стосується так званого територіального обміну.
Хоча це ніякий не обмін, тому що мова йде про ситуацію, пов’язану із тим, як Росія хотіла б обміняти одні частини української території на інші частини української території. Тільки от велику частину територій України Росія не вважає нашою.
Отже, Путін продовжує наполягати на тому, щоб українські війська залишили всю територію Донецької та Луганської областей України. Натомість Москва обіцяє заморозити лінії фронту у Херсонській та Запорізькій областях та повернути ту територію, яку вона зараз окупує у Сумській і Харківській областях України.
Навіть якщо формально подивитися на ці вимоги, ми зрозуміємо, що виведення українських військ із величезної території Донецької області не може навіть і порівнюватися із тією територією, яка зараз пов’язана з окупацією Сумської та Харківської областей України.
Усе це виглядає, м’яко кажучи, дуже дивно. Чому? Тому що ми з вами прекрасно розуміємо, що, по-перше, сама Україна не має жодних підстав виводити власні війська з тих територій, які контролює легітимний український уряд, де живуть українські громадяни, які не мають ніякого відношення до російської окупації й до російських фантазій щодо суб’єктів Федерації на Донеччині.
По-друге, з погляду самої Російської Федерації, і Донецька, і Луганська, і Херсонська, і Запорізька області — це суб’єкти Росії. Чому тоді Росія готова погодитися із тим, що Україна буде продовжувати контролювати частину території, яку Росія вважає своєю, а з іншої частини території виходить. Це абсолютно поза логікою навіть російського політичного мислення. Я вже не кажу про українців.
І тому мені здається, що Путін швидше запропонував таку ідею, якщо він її взагалі запропонував, заради політичної дестабілізації в Україні.
Третя умова Путіна — це визнання суверенітету Російської Федерації над Кримом. Не повідомляється, від кого саме Росія вимагає такого визнання: від України чи від інших держав, таких, скажімо, як Сполучені Штати.
Я хочу знов-таки нагадати, що свого часу Дональд Трамп пропонував, щоб Сполучені Штати в обмін на припинення вогню на російсько-українському фронті визнали російський суверенітет над Кримом. Що своєю чергою дає можливість почати скасовувати санкції проти Російської Федерації. І, можливо, Путін якраз вирішив повернутися саме до цієї ідеї.
До ідеї, що якщо суверенітет Російської Федерації над Кримом буде визнаний, тоді з’явиться можливість для виконання ще однієї умови — це скасування західних санкцій, чи хоча б їхньої частини проти Російської Федерації.
Але очевидно, що для Росії було б ідеальним, щоб суверенітет Росії над Кримом, користуючись усіма цими російськими вигадками щодо незаконної передачі Кримської області Російської Федерації до Української РСР, визнала і сама Україна. І щоб принаймні в результаті цієї війни хоча б Кримське питання було закрито так, щоб сама країна, в якої вкрали територію, визнала легітимність цього відокремлення.
А далі вже, звичайно, будуть стояти на наступних етапах і вимоги визнати суверенітет Росії над Донецькою, Луганською, Херсонською і Запорізькою областями. І якщо це відбудеться, у Росії відкриються можливості для окупації інших українських регіонів. Це типова тактика салямі.
Ще одна умова Росії: Україні має бути офіційно заборонено вступати до Північноатлантичного Союзу. Країни НАТО не можна примусити гарантувати, що якась країна не вступить до Північноатлантичного Союзу, бо це суперечить їхньому суверенітету, статуту НАТО. З точки зору цієї організації сама країна, яка хоче вступити до НАТО, має вирішувати, чи має вона таке бажання. А НАТО вже має визначатися з її вступом після того, як отримає пропозицію щодо приєднання.
Тож коли говоримо про заборону вступу до НАТО, тут неможливо ухвалити таке рішення на рівні НАТО, хоча Росія, як відомо, з 2022 року вимагає, щоб Північноатлантичний Союз офіційно пообіцяв, щоб Російська Федерація отримала від НАТО чіткі гарантії нерозповсюдження на території колишніх радянських республік.
Ну, тут виходом може бути хоча б те, щоб Україна змінила власну Конституцію, проголосила себе нейтральною державою і заборонила сама собі вступати до НАТО. Але це теж дуже умовні гарантії, тому що Конституцію можна як змінити в бік відмови від євроатлантичної інтеграції, так знову внести в неї статтю при потрібній політичній нагоді про бажання України вступити до НАТО.
Зрештою, коли Російська Федерація анексувала Крим, Україна взагалі була позаблоковою державою. Так що зміни у Конституції — це питання, як ми розуміємо, досить просте. І мені дуже важко зрозуміти, чому Росія впевнена, що якісь зміни в українській Конституції можуть гарантувати, що в разі якоїсь політичної кризи у Росії, коли в Москві будуть зайняті своїми справами, Україна не скористається нагодою і не вступить до НАТО.
Яскравий приклад — це Фінляндія, яка десятиріччями не вступала до НАТО саме тому, що в неї були особливі стосунки з Радянським Союзом, але на тлі кризи навколо російсько-української війни використали шанс і приєдналися до Північноатлантичного Союзу. Повністю змінюючи таким чином всю логістику військових взаємин на півночі Європи.
Наступне питання теж досить важливе — це питання гарантій безпеки України. Зараз щодо цього є чимало дискусій. Путін на зустрічі з Трампом, на думку дипломатів, погодився обговорювати ці гарантії, однак бачення цих гарантій може бути різним.
Сполучені Штати пропонують, скажімо, щоб Україна отримала гарантії, які порівнюються з п’ятою статтею НАТО, але не будуть призводити до вступу України до НАТО.
Це також абсолютно алогічно, тому що Росія, як ви розумієте, боїться не того, що НАТО з’явиться біля російських кордонів. Воно і так там є. А того, що вступ України до НАТО не дозволить Російській Федерації окупувати в майбутньому всю територію України, яка розглядається російською державою як тимчасове утворення.
І якщо Україна отримає гарантії, в результаті яких Сполучені Штати й інші західні країни будуть готові воювати разом з українцями, в разі повторного нападу Росії, разом з українцями вбивати російських окупантів, знищувати стратегічні об’єкти Росії. А, можливо, довести ситуацію до ядерної війни, то чим це відрізняється від вступу України до НАТО, якщо у планах Росії продовжувати війну з Україною в майбутньому. Абсолютно незрозуміло.
Саме тому Путін пропонує, щоб гарантом безпеки України, скажімо, був Китай. Тобто щоб ці гарантії виглядали як новий Будапештський меморандум, яким Росія зможе скористатися як ганчіркою в разі рішення повторного нападу на Україну з метою окупації нових українських територій.
Ну й останнє питання, воно абсолютно, я б сказав, класичне: Путін повторює його, можна сказати, з 2004 року, коли Кремль підтримав на президентських виборах у нашій країні свою маріонетку, огидного агента Віктора Януковича.
Це державний статус російської мови, принаймні на частині території України, яку Путін вважає більшовицьким подарунком Києву — це схід і південь. І, звичайно, можливості продовження діяльності російської православної церкви як цивілізаційного центру Москви на українській землі. Путін розуміє, що якщо в Україні залишиться російська мова і російська церква, рано чи пізно, воєнним шляхом чи політичним, Україна стане Росією.
Він хоче закласти для своїх сподвижників, якщо йому не вдасться зараз знищити нашу державу, такі можливості, які в принципі призведуть до зникнення української держави в майбутньому під цивілізаційним впливом російської культури, мови та церкви, як складників російської цивілізаційної експансії на сусідню територію. Тому що про ракети, бомби та смерті рано чи пізно, така логіка будь-якої війни, забудуть, а російська мова і російська церква залишаться і свою справу, повірте мені, зроблять.
В цьому плані це теж абсолютна класика жанру.
Росія не відмовилася від жодних, я б сказав, парадигм ліквідації української державності або силовим, якщо це вдасться зараз, або політичним шляхом, якщо вдасться схилити до цього президента Сполучених Штатів, або цивілізаційним, якщо питання знищення української державності доведеться відкласти.
І ось це сутність того, що відбулося в Анкориджі під час зустрічі президента Сполучених Штатів Дональда Трампа і з президентом Росії Путіним. Те, що Росія все одно планує не стільки завершення війни й навіть не стільки продовження війни, скільки це план знищення України, швидкого, чи повільного — це вже як вийде зараз.