40 років після катастрофи на ЧАЕС: Ліна Костенко пригадала трагедію, яка змінила Україну

Сьогодні світ відзначає 40-ві роковини аварії на Чорнобильській АЕС. 26 квітня 1986 року вибух на четвертому енергоблоці не просто спричинив найбільшу техногенну катастрофу ХХ століття, а й став початком зникнення цілого пласту української культури – самобутнього Полісся. «Главком» згадує цю дату через призму експедицій Ліни Костенко та її пророчого слова.

Починаючи з 1991 року, Ліна Костенко стала постійною учасницею історико-культурних експедицій до Зони відчуження під керівництвом Ростислава Омеляшка. Поки інші уникали «брудної» території, поетеса називала ці поїздки своєю «добровільною еміграцією».

«Головне те, що я впритул бачила цю безмірну біду. Я бачила зблизька, як зникає мій народ… Я причетна до чорнобильських проблем з 1991 року і знаю, що скільки не говориш, нічого не допомагає. Ми й досі правди про Чорнобиль не знаємо. А через що вибухнув Чорнобиль? Причин багато, одна з головних – нехлюйство», – каже Ліна Василівна.

Журналістка Галина Бабій, яка супроводжувала поетесу в експедиціях, згадує її як «королеву в камуфляжній куфайці», що працювала нарівні з науковцями, без пафосу та зайвих промов, рятуючи побутові речі, фотоальбоми та вишиванки з покинутих хат.

* * *

Цей дощ – як душ. Цей день такий ласкавий.

Сади цвітуть. В березах бродить сік.

Це солов’їна опера, Ла Скала!

Чорнобиль. Зона. Двадцять перший вік.

Тут по дворах стоїть бузкова повінь.

Тут ті бузки проламують тини.

Тут щука йде, немов підводний човен,

і прилітають гуси щовесни.

Але кленочки проросли крізь ґанки.

Жив-був народ над Прип’яттю – і зник.

В Рудому лісі виросли поганки,

і ходить Смерть, єдиний тут грибник.

Експедиції збирали все: від рушників до хатнього інвентарю. Костенко особисто документувала побут «мертвих сіл». Особливою сторінкою стали поїздки до самоселів у село Новошепеличі – баби Олени та діда Сави Ображеїв, які тривалий час були єдиними мешканцями десятикілометрової зони («Десятки»). Після смерті діда Сави у 2014 році село остаточно затихло.

Поезія Ліни Костенко про Чорнобиль – це жорсткий діагноз нехлюйству та ядерному тероризму. Її рядки сьогодні звучать як ніколи актуально.

***

Ми атомні заложники прогресу.

Вже в нас нема ні лісу, ні небес.

Так і живем од стресу і до стресу,

абетку смерті маємо – АЕС.

Сьогодні, через 40 років, ядерна загроза знову виходить з боку Росії. Окупація Запорізької АЕС, приховування архівних матеріалів про катастрофу 1986 року та польоти дронів над конфайнментом ЧАЕС доводять: уроки Чорнобиля не були засвоєні агресором.

Ліна Костенко попереджала: «Ми й досі правди про Чорнобиль не знаємо». Сьогодні Україна знову бореться за те, щоб «чорний дзвін» не вдарив вдруге, тепер уже через свідомі дії ядерних терористів.

***

Як давить світ, як обступає,

як приголомшує, як мне!

Як зберегти в собі це серце,

коли воно не кам’яне?

Як зберегти в собі цю душу

в глобальнім клекоті біди?

Кити хоч викидаються на сушу.

А людству викидатися куди?!

* * *

Усе змінилось. Люди і часи.

Двадцятий вік уже за перелазом.

Глобальне людство хоче ковбаси,

а вже вона з нуклідами і сказом.

Упала тінь на батьківські гроби.

Вже й чорт гидує купувати душі.

В лісах тремтять налякані гриби.

З дерев стрибають підозрілі груші.

Епоха зашморгнулась, як Дункан.

Спиніться, люди. Хоч поставте кому.

Поезія потрібна дивакам.

Поети не потрібні вже нікому.

* * *

Атомний Вій опустив бетонні повіки.

Коло окреслив навколо себе страшне.

Чому Звізда-Полин упала в наші ріки?!

Хто сіяв цю біду і хто її пожне?

Хто нас образив, знівечив, обжер?

Яка орда нам гідність притоптала?

Якщо наука потребує жертв, –

чому ж не вас вона перековтала?!

Загидили ліси і землю занедбали.

Поставили АЕС в верхів’ї трьох річок.

То хто ж ви є, злочинці, канібали?!

Ударив чорний дзвін. І досить балачок.

В яких лісах іще ви забарложені?

Що яничари ще занапастять?

І мертві, і живі, і ненароджені

нікого з вас довіку не простять!

Нагадаємо, минає 40 років, як вибухнув четвертий реактор Чорнобильської АЕС. Але ні політики, ні міжнародна експертна спільнота так і не зробили належних висновків з тієї епохальної події, що змінила світ.

До слова, президент Володимир Зеленський у своєму зверненні наголосив, що через 40 років після вибуху четвертого реактора світ знову опинився на межі техногенної катастрофи через дії РФ.